Карбамазепін

ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Контроль лікування препаратами карбамазепіну:

• при первинному підборі дози препарату;
• контроль підтримки терапевтичної дози препарату після досягнення його стійкої концентрації;
• при позитивній динаміці захворювання на тлі терапії, що проводиться (через 2-3 тижні від початку призначення препарату та підбору дози, потім раз на 2-3 місяці);
• зміна дози препарату (через 2-3 тижні);
• поява ознак передозування, токсичної дії;
• підозра на неналежний прийом або неефективність препарату;

2. Зміна схеми лікування (збільшення/зменшення дози препарату, призначення/відміна інших препаратів комбінованої протисудомної терапії).
3. Наявність станів, що впливають на фармакокінетику лікарських препаратів (порушення функції печінки, нирок), діти до 1 року (швидка зміна масу тіла, контроль кожні 1-3 місяці);
4. При підозрі на гостре отруєння препаратами карбамазепіну (пригнічення свідомості, дезорієнтація, підвищена сонливість, тахікардія, набряк легень, прояви панкреатиту та ураження печінки);
5. Підтверджена вагітність (кожні 2-4 тижні при постійному прийомі препарату);
6. Поновлення нападів епілепсії на фоні лікування.

КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Карбамазепін – протиепілептичний та психотропний препарат, концентрація якого в крові потребує регулярного контролю та підтримки в межах терапевтичної дози з метою досягнення лікувального ефекту та попередження побічних явищ.

Показання

1. Епілепсія: складні або прості парціальні судомні напади (із втратою або без втрати свідомості) із вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; змішані форми судомних нападів;
2. Як монотерапію, а також у складі комбінованої терапії:

• гострі маніакальні стани; підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах з метою профілактики загострень або для ослаблення клінічних проявів загострення;
• синдром алкогольної абстиненції;
• ідіопатична невралгія трійчастого нерву і невралгія трійчастого нерву при розсіяному склерозі (типова та атипова);
• ідіопатична невралгія язикоглоткового нерву.

Фармакологічні властивості Механізм дії з’ясований частково. Карбамазепін стабілізує мембрани надто збуджених нервових волокон, інгібує виникнення повторних нейрональних розрядів і знижує синаптичне проведення збуджувальних імпульсів за рахунок блокування натрієвих каналів (протисудомна дія препарату). Антиманіакальний ефект може бути зумовлений пригніченням метаболізму допаміну і норадреналіну. Після прийому таблеток карбамазепін всмоктується майже повністю, хоча і дещо повільно. Після разового прийому звичайної таблетки максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається через 12 годин. Рівноважні концентрації препарату у плазмі крові досягаються у межах 1–2 тижнів, що залежить від індивідуальних особливостей метаболізму (аутоіндукція ферментних систем печінки карбамазепіном, гетероіндукція іншими лікарськими засобами, які застосовують одночасно), а також від стану пацієнта, дози препарату і тривалості лікування. Метаболізується в печінці з утворенням декількох метаболітів. Проникає у слину, спинномозкову рідину, грудне молоко (25-60 % від рівня у плазмі) та через плацентарний бар'єр. Період напіввиведення становить у середньому 36 годин, а після повторного прийому препарату — у середньому 16–24 години (внаслідок аутоіндукції монооксигеназної системи печінки) залежно від тривалості лікування. У пацієнтів, які одночасно приймають інші препарати, що індукують ту ж саму ферментну систему печінки (наприклад, фенітоїн, фенобарбітал), період напіввиведення карбамазепіну становить у середньому 9–10 годин. Виводиться через нирки та кишківник (30%). У дітей екскреція карбамазепіну прискорена. Початок протисудомної дії варіюється від кількох годин до кількох днів (іноді до 1 місяця). Антиневралгічний ефект розвивається через 8-72 години, антиманіакальний через 7-10 днів. Препарат призначається як монотерапія або в поєднанні з іншими ліками. Побічна дія: запаморочення, збудження, галюцинації, депресія, агресивна поведінка, активація психозу, головний біль, двоїння в очах, порушення акомодації, помутніння кришталика, ністагм, кон'юнктивіт, шум у вухах, зміна смакових відчуттів, порушення мови (дизартрія, невиразна мова), аномальні рухи, периферичний неврит, парестезії, м'язова слабкість та симптоми парезу, передсердно-шлуночкова блокада, застійна серцева недостатність, гіпер- або гіпотензія, тромбоемболії, дисфункція нирок, інтерстиціальний нефрит, нудота, блювання, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтяниця, гепатит, остеомаляція, порушення сексуальних функцій, помірна лейкопенія, тромбоцитопенія, порушення кровотворення, гіпонатріємія, мультиорганні реакції гіперчутливості сповільненого типу, ексфоліативний дерматит, вовчаковоподібний синдром (шкірні висипання, кропив'янка, гіпертермія, болі в горлі, суглобах, слабкість), синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, анафілактичні реакції. Рівень карбамазепіну в крові вимагає регулярного моніторингу, оскільки його концентрація повинна зберігатися у досить вузькому терапевтичному вікні. При недостатній концентрації препарату у хворого можуть відновитися напади епілепсії, маніакальні епізоди, больові розлади, а при підвищенні дози збільшується токсичність ліків та ризик розвитку побічних ефектів. При передозуванні препарату з'являється дезорієнтація, сонливість, збудження, у тяжких випадках можливі галюцинації та кома, порушення зору, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіпер-/гіпорефлексія, судоми, міоклонус, гіпотермія, пригнічення дихання, набряк легень/гіпертензія, зупинка серця, блювання, зниження моторики товстої кишки, затримка рідини, олігурія або анурія. Препарат має певний вплив на ряд лабораторних показників: підвищення рівня печінкових ферментів, помірна лейкопенія, тромбоцитопенія, гіпонатріємія, дефіцит фолієвої кислоти, порушення обміну кальцію, підвищення рівня холестерину та тригліцеридів, в окремих випадках – агранулоцитоз, апластична анемія, еритроцитарна, гемолітична анемія. Складнощі у підтримці необхідної концентрації карбамазепіну пов'язані з індивідуальними особливостями: рівнем абсорбції ліків у травному тракті, функціональним станом печінки, вмістом у крові білка, з яким зв'язуються ліки, а також із взаємодією з іншими медикаментами. Дози карбамазепіну та режим його прийому призначаються та коригуються лікарем індивідуально для кожного пацієнта. Завдяки лабораторному контролю за вмістом препарату в крові вдається зберегти концентрацію препарату у межах терапевтичного вікна, що дозволяє отримати максимальну ефективність від його застосування та попередити передозування та побічні явища.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Результати лабораторних досліджень не є діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики і самолікування. Діагноз ставить лікар, використовуючи як результати цього аналізу, так й інформацію з інших джерел (таких, як клінічна картина, історія хвороби, інші додаткові обстеження). Одиниці виміру: мкг/мл (мікрограм на мілілітр). Альтернативні одиниці виміру: мкмоль/л х 0,235 = мкг/мл. Межі визначення: 1.25-20.0 мкг/мл. Результат дослідження надається в кількісному форматі.

Концентрація карбамазепіну в сироватці крові досягається індивідуально з огляду на фармакологічні властивості: • терапевтична концентрація - 4 – 12 мкг/мл; • токсична концентрація - >15 мкг/мл. Дози препарату підбирає лікар для кожного пацієнта індивідуально, їх не можна змінювати самостійно. Перед початком та в процесі терапії рекомендуються регулярні аналізи крові (клітинні елементи) та сечі, контроль показників функції печінки. На фоні прийому препарату можлива дозозалежна лейкопенія. Прийом карбамазепіну в ранні періоди вагітності може спричинити дефект нервової трубки плода.

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ

1. Перевищення терапевтичної дози та/або неправильний режим введення препаратів;
2. Гостре отруєння препаратами карбамазепіну;
3. Особливості фармакокінетики, що залежать від стану пацієнта, поєднання з іншими препаратами. Перевищення терапевтичного діапазону значно підвищує ризик виникнення побічної дії препарату.

ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ

1. Недостатнє дозування та/або неправильний режим введення препаратів;
2. Особливості фармакокінетики, що залежать від поточного стану пацієнта;
3. Поєднання з іншими препаратами (індуктори ферментів – фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін – підвищують метаболізм вальпроєвої кислоти).

ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ

Препарати, які можуть підвищувати рівень карбамазепіну у плазмі крові: анальгетики (декстропропоксифен, ібупрофен), андрогени (даназол), антибіотики (макроліди, ципрофлоксацин), антидепресанти, протиепілептичні засоби, азоли (ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол), антигістамінні (лоратадин, терфенадин), антипсихотичні (оланзапін, локсапін, кветіапін), ізоніазид, інгібітори протеази для ВІЛ (ритонавір), інгібітори карбоангідрази (ацетазоламід), серцево-судинні (дилтіазем, верапаміл), препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту (циметидин, омепразол), міорелаксанти (оксибутинін, дантролен), антиагреганти (тиклопідин), інші речовини (грейпфрутовий сік, нікотинамід (у дорослих, тільки у високих дозах)). Препарати, які можуть знижувати рівень карбамазепіну у плазмі крові: протиепілептичні, протипухлинні (цисплатин, доксорубіцин), протитуберкульозні (рифампіцин), бронходилататори (теофілін, амінофілін), дерматологічні (ізотретиноїн), препарати лікарських трав, що містять звіробій (Hypericum perforatum).